Депресія та небажання лікуватися при інсульті

   Хворим та їхнім близьким також потрібна підтримка!   Відновлення втрачених рухів відбувається найбільш ефективно протягом перших  двох-трьох місяців і триває протягом року. Потім процес сповільнюється і відбувається пристосування хворого до наявних дефектів.

   Деяким хворим властиве байдуже ставлення до свого стану. Лікувальною гімнастикою вони займаються тільки в присутності лікаря ЛФК: протягом дня вправи вони не повторюють, у вільний час лежать у ліжку або сидять. У таких хворих погано йде відновлення. Вони часто безпомічні в побуті. Подібних хворих слід терпляче спонукати до дій. Але якщо вони себе погано почувають, то не слід примушувати.

  Інсульт — це трагічна подія, яка різко змінює на гірше життя самого хворого та його сім'ї. Хворий тяжко переживає розрив зі звичайним способом життя: дуже тяжко переносить свою залежність від оточуючих. Все це може виявлятися в невірі у своє одужання, втраті інтересу до життя та, зокрема, до відновлювальних вправ. Хворий не докладає зусиль до відновлення порушених функцій. Необхідно докласти зусилля для того, щоб хворий регулярно відчував позитивні емоції від смачної їжі, квітки на тумбочці біля ліжка, приємної музики. Родичі хворого також тяжко переживають те, що сталося, і  їм також необхідна психологічна допомога, оскільки на них обрушується величезне додаткове навантаження, накопичується хронічна втома — емоційна, фізична та так звана «втома від відповідальності».